Для нас українців День Вишиванки є дуже важливим. В цей день нашими вишиванками ми можемо на весь світ відкрито показати, що ми є нація з прадавніми традиціями, власною унікальною культурою і історією. Вишиванка – це частина нашого культурного генетичного коду. Кожен регіон України має свій стиль, типові орнаменти, кольори і шаблони вишиванок. Ці орнаменти мають древні значення та історії, власний символічний характер. Вишиванки передаються з покоління в покоління як щось коштовне.
Право вільно відкрито показувати любов до України є для нас українців чимось особливо цінним і зовсім не самособою даним. Наші бабусі, дідусі, прабабці і прадіди не мали такої можливості. Вони мусіли боротися за своє виживання десятиліття під час тоталітарного режиму радянського союзу і століття до того в деспотизмі царської росії, в яких все робилось для того, щоб регулярно і систематично знищувати українську культуру, мову, традиції, як і українську національну ідентичність загалом.
Свобода, яка є тут в Західній Європі чимось звичним, є для нас українців тяжко виборена і поколіннями омріяна!
Тому коли наступає День Вишиванки ми з великою радістю одягаємо наші вишиті сорочки і насолоджуємось цею свободою! І особливо зараз, коли на нашу Батьківщину і культуру так жахливо і брутально нападають, нам як ніколи важливо зустрітися, один одного підтримати, щоб разом пережити цей тяжкий час.
Так 19.05.2022 ми всі знову зібралися у наших найгарніших строях. Зустріч була організована Товариством «Українці в Карлсруе». Всім там були сердечно раді: і тим, що вже роки живуть в Німеччині, і тим, які мусіли втікати з України протягом останніх 80 днів, так само, як і нашим друзям з групи «Ukraine Support Karlsruhe” (USKA). Нас було багато: і старі, і молоді, і діти. Була гарна атмосфера і всі тішилися зустріччю.
Кажуть, що в людини є два елементарні базові права: принадлежності (до сім‘ї, народу, соціуму) і самореалізації.
Відчуття і розуміння своїх коренів є надзвичайно важливе, бо саме це коріння дає нам опору і мужність щоб жити і творити нове майбутнє.
Текст: Ольга Данилевич
Фотографії: Майкл М. Рот
